Популярна співачка, Народна артистка України Світлана Білоножко свого часу пропрацювала диктором телебачення 14 років. Її програми незабутні. Вона була улюбленицею дітей, розповідаючи щовечора разом з “Колобком” «Вечірню казку», ознайомлювала з новинками моди.
Та головне – приходила в домівки до глядачів з добрими новинами в інформаційних програмах. 24 серпня в телевізійній діяльності Світлани Григорівни сталася особлива подія.
– Пані Світлано, у 1991 році ви повідомили українців та й увесь світ про незалежність України. Пригадайте, будь ласка, як це було?
– Був звичайний робочий день. Прийшла задовго до ефіру, почала готуватися до програми. Адже завжди розповідала новини з позитивом, усмішкою. І тут мене зустріли в дирекції й кажуть: сьогодні важливий день, треба читати Акт проголошення Незалежності України. Я так злякалася. Питаю: чому я? Адже на УТ-1 було багато професіоналів – Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко, Олександр Сафонов, Іван Вовк. Але саме того дня хтось перебував у відпустці, хтось захворів, і цю роль доручили мені. Я настільки розхвилювалася, що подумалося: це буде мій останній день на телебаченні. Це ж яка відповідальність! Це ж усі будуть дивитися. Та зрозуміла, що виходу в мене немає, опанувала хвилювання й оголосила всій країні цю важливу новину. Сподіваюся, що із завданням упоралася. Добре, що часу на хвилювання було обмаль. Згодом вітали колеги, друзі. Хоча з боку деяких співробітників відчувала й заздрощі. Проте якогось надто великого значення тому, що саме я прочитала цю новину, не надавала, «корона» на голові в мене не з’явилася.
– Який вигляд мав той документ?
– Це був білий аркуш з текстом. Його після ефіру забрав редактор новин. Так завжди робилося. Сфотографувати цей момент також не здогадалися. Зате вдома чоловік, Віталій, зробив відеозапис.
– Ви оспівуєте у своїх піснях красу вірності, красу нашої землі. Як гадаєте, що треба робити нам, українцям, аби більше гуртуватися навколо незалежності?
– Хіба наша країна, це небо, ці колоски, не варті нашої любові?! Якщо ми не любитимемо свою землю, то в нас нічого не вийде. Людям потрібно казати правду, не дозволяти, щоб вони відчували себе скривдженими. Треба бути щирими, і щоб слова не розходилися з реальними справами. Необхідно відкривати більше перспектив для молоді. Мені здається, що в нас про молодь узагалі забули. Люди ж їздять світом, усе бачать і дивуються, чому ми відстаємо в розвитку. На жаль, зневірюються та виїжджають за кордон. А цього не можна допускати.
Розмову вела Світлана ФРОСЕВИЧ
